Дисертації

Permanent URI for this collectionhttps://devessuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/106

Browse

Search Results

Now showing 1 - 10 of 121

Дослідження цінових аномалій на ринку альтернативних інвестицій
(Сумський державний університет, 2024) Гавриліна, Агнія Володимирівна; Havrylina, Ahniia Volodymyrivna
Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуальної наукової задачі удосконалення теоретичних засад та науково-методичних підходів, формування практичних рекомендацій щодо аналізу та оцінки цінових аномалій на ринку альтернативних інвестицій. В дисертаційній роботі було досліджено еволюційні аспекти змістової характеристики інвестицій відповідно до розроблених теорій наукових шкіл і течій, структуровано поняття інвестиції у ретроспективній та поточній площині, а також розмежовано окремі поняття інвестиційної теорії. В роботі виділено найбільш суттєві за своїм змістом характеристики інвестицій та запропоновано власне тлумачення досліджуваної категорії «інвестиції», як вкладення фінансових, майнових, інтелектуальних та віртуальних цінностей в різні види економічної діяльності або фінансові, матеріальні та нематеріальні об’єкти, що в залежності від поставленої мети передбачають отримання ефекту примноження капіталу та/або прибутку тощо у майбутньому в умовах невизначеності та можливих ризиків. Досліджено функції, принципи інвестицій та фактори впливу на реалізацію інвестицій та прийняття інвестиційних рішень. В роботі було проаналізовано основні класифікаційні ознаки інвестицій. Узагальнення підходів науковців в частині виділення та формулювання видів та підвидів інвестицій класифікації за об’єктами вкладень, дозволило виявити, що найбільш поширеним у світовій і вітчизняній практиці є поділ інвестицій на реальні та фінансові. В роботі запропоновано деталізувати та розвинути існуючу систему класифікації інвестицій за об’єктами вкладень, що обумовлюється, в першу чергу, змінами в структурі інвестиційних інструментів, їх розширенням та появою нових. Зокрема, пропонується виокремити із загального обсягу інвестицій інтелектуальні інвестиції. Також враховуючи, що більшість інтелектуальних інвестицій за своєю суттю є інноваціями, то запропоновано інноваційні інвестиції розглядати складовою інтелектуальних інвестицій. Також запропоновано виділити в класифікації, що досліджується окремо альтернативні та віртуальні інвестиції. В роботі було встановлено, що існуючий вагомий пласт теоретичних досліджень присвячений питанням традиційного інвестування і відповідно поза увагою більшості науковців залишаються інші форми інвестиційної діяльності, які не підпадають під визначення традиційних інвестицій, зокрема альтернативне інвестування. Узагальнення підходів науковців до суттєвих характеристик поняття «альтернативні інвестиції» дозволило обґрунтувати їх сутність, види, визначити основні риси альтернативних інвестицій. Проведено порівняльний аналіз традиційних і альтернативних інвестицій та виділено відмінності між ними. В новому вимірі сформовано поняття альтернативних інвестицій, зосереджуючись на тому, що альтернативні інвестиції – це окремий клас активів, які виходять за рамки традиційних акцій, облігацій, ощадних (депозитних) рахунків, фондів та грошових вкладень, мають меншу залежність від традиційних ринків порівняно з традиційними активами, оскільки не так чутливі до економічних та ринкових змін і можуть забезпечити інвестору альтернативу у диверсифікації інвестиційного портфеля. Визначено, що альтернативні інвестиції представляють собою інвестиції, що характеризуються унікальними особливостями, такими як вимоги до спеціальних знань, обмежений доступ до ринку, ціна яких практично не змінюється в умовах економічної, політичної, соціальної нестабільності, і мають потенціал для більш високих прибутків, водночас вони мають непередбачувані ризики і підпадають під вплив непередбачених подій. Досліджено класифікацію альтернативних інвестицій та об’єкти альтернативного інвестування. В класифікації, що поділяє альтернативні інвестиції на фінансові та реальні, запропоновано доповнити інтелектуальними та віртуальними. Вкладення в матеріальну (фізичну) форму активів (нерухомість, дорогоцінні метали та каміння тощо) є реальними інвестиціями. Фінансовими є хедж-фонди, венчурний капітал, приватний капітал тощо. Водночас до інтелектуальних інвестицій можна зарахувати як фінансові (венчурний капітал, крауфандінг) так і реальні (твори мистецтва, предмети колекціонування, літературні твори тощо). До віртуальних можна віднести невзаємозамінні токени (NFT), які є предметом мистецтва і водночас віртуальним активом, також в цю групу можна включити децентралізовані фінансові сервіси (DeFi), які є з одного боку фінансовими, а з іншого віртуальними. Також можна визначити додаткову групу – «інші» – альтернативні об’єкти які відрізняються екстраординарними особливостями, наприклад інвестиції у відновлення ландшафту до свого первісного стану – дикої природи, вирощування комах для споживання, колекцію скам'янілостей динозаврів тощо Досліджено особливості використання об’єктів альтернативного інвестування в інвестиційній практиці та виділено переваги та недоліки різноманітних інвестиційних активів альтернативного інвестування. Проведено дослідження теоретичних підходів для оцінки прогнозованості цін на фінансових ринках з позиції персистентності даних. Визначено, що провідною концепцією була і здебільшого досі залишається (незважаючи на активну критику) гіпотеза ефективного ринку. Згідно з цією теорією трейдери не повинні мати можливість передбачити ціни та «обіграти» ринок, отримуючи аномальні прибутки, оскільки ціни враховують всю існуючу ключову інформацію, а на ринку діють раціональні економічні суб’єкти, які моментально врахують в ціні будь-яку нову інформацію. Встановлено, що дослідження персистентності на ринку альтернативних інвестицій носять доволі фрагментарний та безсистемний характер. Втім існуючі свідчення дають підстави вважати даний ринок недостатньо ефективним, а ціни на ньому принципово прогнозованими, що відкриває простір для прийняття інвестиційних рішень для підвищення прибутковості даного виду інвестицій. В роботі запропоновано комплексний підхід до оцінки персистентності даних на основі використання різних методів (статичного та динамічного R/S аналізу та фракційного інтегрування), що дозволить знизити шанси виникнення методологічного викривлення і невірної оцінки та висновків. Для додаткової перевірки адекватності отриманих результатів запропоновано використовувати довірчі інтервали, рівні статистичної значущості та t-статистику. В роботі було проведено дослідження персистентності на ринку альтернативних інвестицій для чого були проаналізовані 29 різних активів, що представляють чотири основні груп альтернативних інвестицій (вина, діаманти, предмети мистецтва та поштові марки), з використанням двох різних методів до оцінки персистентності (R/S аналіз та фракційна інтеграція) для уникнення методологічного викривлення. Проведений аналіз показав, що ринок альтернативних інвестицій далекий від ефективного стану. Єдина серія, для якої виявлено певний ступінь ефективності, це Diamond Index Polished Prices (Індекс цін на ограновані діаманти), для якого є свідчення на користь випадковості даних. Всі інші цінові ряди для різних груп альтернативних інвестицій (вина, діаманти, мистецтво, поштові марки) мають певні ознаки присутності довгострокової пам'яті. Вони варіюються від персистентності (як у випадку цін на вино) до анти-персистентності (для більшості діамантових індексів). Отримано свідчення на користь еволюційної природи фінансових ринків шляхом проведення динамічного R/S аналізу на базі даних ринку альтернативних інвестицій. Обґрунтовано необхідність постійного моніторингу базових властивостей даних та відповідної корекції моделей (чи їх параметрів) з метою уникнення різкого падіння їх ефективності. В роботі розглянуто сутність цінових аномалій (стійкі паттерни в поведінці цін інвестиційних активів, що за певних умов дозволяють передбачувати майбутню поведінку цін) та цінових паттернів, що їх супроводжують. Розроблено науково-методичний підхід до виявлення цінових аномалій на ринку альтернативних інвестицій, який дозволяє максимально комплексно дослідити дані і уникнути методологічних викривлень за рахунок використання значного набору різноманітних методів та підходів, включаючи статистичні тести (як параметричні, так і непараметричні), CAR (cumulative abnoral returns), t-test, ANOVA analysis, Mann-Whitney регресійний аналіз з фіктивними змінними, модифікований метод кумулятивних аномальних доходностей, імітаційне моделювання у формі тестування торгових стратегій на базі виявлених в рамках аномалій цінових ефектів, а також аналіз середніх і метод динамічних тригерів для виявлення статистичних аномалій. Досліджено типологію цінових аномалій на фінансових ринках та запропоновано додати окремий клас статистичних аномалій, що представляють собою виникнення специфічної цінової поведінки, внаслідок певних дуже малоймовірних зі статистичної точки зору подій. Поява нового класу аномалій може активізувати його дослідження в академічному середовищі в контекст різних фінансових ринків та активів, включаючи альтернативні інвестиції. Здійснено аналіз найбільш популярних календарних аномалій на базі широкого кола альтернативних активів, що включає в себе діаманти, вина, поштові марки та предмети мистецтва. На основі проведеного дослідження календарних аномалій на ринку альтернативних інвестицій, було знайдено докази на користь присутності календарних аномалій в багатьох альтернативних активах, але отримані результати є неоднорідними. Встановлено, що найбільш типовими календарними аномаліями на ринку альтернативних інвестицій є ефект дня тижня та ефект місяця року. Крім того, всі активи, як правило, демонструють цінові моделі відповідно до ефекту Гелловіну. Певна сезонність спостерігається в цінах на вино, мистецтво та діаманти та дорогоцінне каміння. Проте ефект зміни року та місяця майже відсутній. Отримані в роботі результати аналізу є викликом Гіпотезі ефективного ринку, демонструючи докази на користь існування передбачуваних закономірностей у ціновій поведінці деяких цінових індексів на ринку альтернативних інвестицій та можливість використовувати ці закономірності на практиці шляхом побудови прибуткових торгових стратегій на базі виявлених паттернів. Досліджено поведінкові закономірності цін на ринку альтернативних інвестицій. Були отримані додаткові докази проти гіпотези ефективного ринку: цінам характерне створення певних закономірностей в зміні (паттернів), зокрема в ціновій поведінці присутні ефекти надреакції та недореакції. Для практиків (трейдерів, інвесторів) виявлені цінові ефекти можуть бути використані для отримання додаткових прибутків за допомогою простих правил (купуйте на ринку альтернативних інвестицій після аномальних цінових коливань) у торгових рішеннях. Проаналізовано статистичні цінові аномалії на ринку альтернативних інвестицій, використовуючи дані ринку діамантів та поштових марок на основі розробленого в роботі науково-методичного підходу до аналізу аномалій. Було виявлено присутність цінових паттернів на наступний день після дня аномального цінового коливання: після позитивних аномальних коливань ціни на марки та діаманти мають тенденцію до зростання (ефект імпульсу). Ідентифіковані паттерни здатні генерувати додаткові прибутку інвесторам у випадку прийняття рішень на їх основі. В науковому плані результати роботи доведені до методичних розробок, які можуть бути використані науковцями – для дослідження цінових аномалій на різних типах фінансових ринків; в практичному плані отримані результати можуть бути використані: інвесторами – для формування інвестиційних портфелів; трейдерами – для побудови торгових стратегій; органами державного регулювання – для підвищення ефективності ринку альтернативних інвестицій та його регулювання.
Організаційно-економічні засади функціонування малих та середніх підприємств служби крові
(Сумський державний університет, 2024) Хоменко, Лілія Миколаївна; Khomenko, Liliia Mykolaivna
Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуального наукового завдання – поглибленню науково-методичних підходів та практичного інструментарію організаційно-економічного забезпечення функціонування малих та середніх підприємств служби крові (МСП СК). Дослідження розвитку наукового та суспільного інтересу щодо функціонування малих та середніх підприємств служби крові з використанням інструментів бібліометричного аналізу дозволило визначити основні напрямки розвитку наукового ландшафту теорії управління малими та середніми підприємствами служби крові у еволюційно-часовому, просторовому вимірах та за рівнем тісноти, а також простежити зміни у зацікавленості суспільства до розвитку підприємств служби крові. На основі проведеного аналізу динаміки публікаційної активності з’ясовано, що більше 34 % публікацій було надруковано впродовж останніх п’яти років. Просторовий аналіз показав, що понад 75 % праць опубліковані авторами з США, Канади, Італії, Німеччини, Об’єднаного Королівства, Австралії, Франції, Індії, Китаю та Ірану. Здійснення кластерноого аналізу наукових публікацій за рівнем тісноти зв’язків понятійного апарату дозволило визначити шість актуальних напрямків досліджень, пов’язаних із функціонуванням підприємств служби крові: здача крові, зразки крові, дослідження крові, фактори впливу, плазма та використання крові (за базою даних Scopus); інфекції, зберігання компонентів, поведінка донорів, утримання рівня донацій, вплив донацій (зокрема на здоров’я), ризики донорства (за базою даних Web of Science). При здійсненні еволюційно-часового аналізу публікацій було виявлено, що кластер «Інфекції» сформувався у 2012–2014 роках, «Поведінка» та «Утримання донацій» – у 2016–2018 роках, «Вплив донацій» – у 2018 році. Кластери «Зберігання компонентів», «Ризики донорства» розвивалися в 2010–2016 роках. Праці останніх років зосереджені на здоров’ї донорів, дослідженні клітин крові, впливі пандемії Сovid-19 на донорство. Результати проведеного статистичного аналізу наочно демонструють важливість удосконалення принципів та методів функціонування підприємств служби крові. В останні роки спостерігається стрімке скорочення обсягів заготівлі крові та її компонентів та кількості добровільних безоплатних донорів, що втричі менше за рекомендовані нормативи ВООЗ та існуючі потреби медичних закладів. Потреби служби крові України задовольняються лише на 30–40 % від необхідних. Авторкою виявлено та систематизовано основні детермінанти функціонування МСП СК, пов’язані з проблемами галузі, які можуть вирішуватися на рівні підприємства, зокрема безпекові (проблема забезпечення медичної галузі компонентами та препаратами донорської крові належної безпечності; відсутність достатньої бази постійних донорів), управлінські (відсутність належної популяризації добровільного донорства з боку держави; відсутність достатньої бази постійних донорів; великий відсоток списання компонентів крові, зокрема після закінчення терміну зберігання; недостатня кількість персоналу в галузі), інформаційні (відсутність достатньої бази постійних донорів; недостатня кількість донорів; існування великої кількості бар’єрів (страхів) до донорства; відсутність належної популяризації добровільного донорства з боку держави) та економічні (відсутність фінансування маркетингової діяльності; недостатня кількість донорів; проблема забезпечення медичної галузі продуктами донорської крові у достатній кількості; проблема конкурентоспроможності на ринку). Було удосконалено теоретико-методичний підхід до формування маркетингових детермінант функціонування МСП СК, в основі якого лежить комплекс маркетингу 7Р (товар, ціна, просування, збут, люди, бізнес-процеси та фізичне оточення). На відміну від існуючих, він узгоджений із цільовими аудиторіями та дозволяє розробити заходи щодо оптимізації безпекових, управлінських, інформаційних та економічних детермінант ефективності функціонування МСП СК. Cформовано теоретико-методичний підхід до формування концептуальної схеми функціонування МСП СК. Основними елементами концептуальної схеми є детермінанти функціонування МСП СК (безпекова, управлінська, інформаційна, економічна), цілі (оптимізація трудових ресурсів, оптимізація постачальників сировинної бази – донорів, забезпечення потреб закладів охорони здоров’я регіону в компонентах крові належної безпеки, оптимізація результативності підприємства служби крові в умовах конкурентного ринку), завдання (досягти 100 % укомплектованості фахівцями служби крові; мінімізувати частку відведень від донорства; максимізувати кількість та частку донорів від загальної кількості населення в регіоні; максимізувати кількість донацій, заготовлених компонентів та кроводач від однієї людини; підвищити ефективність реклами; максимізувати кількість та частку постійних донорів; забезпечити щорічний приріст донорів; мінімізувати кількість реакцій при переливанні компонентів крові; збільшити частку аферезних тромбоцитів до 100 %; мінімізувати частку браків компонентів крові; оптимізувати витрати на просування; мінімізувати закупівельну ціну компонентів крові для банків крові; максимізувати частку продажів компонентів зовнішнім клієнтам; скоротити частку списань компонентів крові), етапи управління (аналіз, оцінювання, планування, реалізація та контроль), бізнес процеси (заготівля (донорство), обробка, зберігання та карантинізація, розподіл), суб’єкти (засновники, директор та його заступники), об’єкти (складові комплексу маркетингу), ресурси (фінансові, матеріально-технічні, трудові) та принципи управління. Цей підхід, на відміну від існуючих, передбачає орієнтацію на покращання безпекової, інформаційної, управлінської, економічної детермінант та узгоджений із бізнес-процесами та принципами управління. Враховуючи специфічні для МСП СК бізнес-процеси (заготівля (донорство)), обробка, зберігання, карантинізація та розподіл) та функції управління (аналіз, оцінювання, планування, реалізація і контроль), було розроблено алгоритм управління МСП СК. Він передбачає ідентифікацію та оцінювання детермінант функціонування (безпекову, управлінську, економічну та інформаційну), визначенні цілей та індикаторів ефективності функціонування, аналіз досяжності цілей щодо заготівлі, обробки, зберігання, карантинізації та розподілу, сегментацію, визначення інструментів досягнення цілей, реалізацію заходів у розрізі бізнес-процесів, контроль за реалізацією та оцінку відповідності запланованим показникам. Авторкою сформовано науково-методичний підхід до гармонізації компонентів менеджменту малих і середніх підприємств служби крові, який враховує актуальні проблеми галузі, стратегічні цілі та підцілі, цільові сегменти споживачів, елементи комплексу маркетингу, а також індикатори, що дозволяють оцінити ступінь досягнення поставлених цілей. Для оцінки рівня ефективності функціонування МСП СК, розроблено методичний інструментарій інтегрального оцінювання. Він передбачає формування інформаційної бази та визначення детермінант ефективності функціонування МСП СК, нормалізацію 20 індикаторів ефективності функціонування МСП СК, визначення вагогомості детермінант ефективності функціонування МСП СК та їх індикаторів методом головних компонент, розрахунок групових показників оцінювання детермінант ефективності функціонування МСП СК та визначення їх рівня відповідно до градації ефективності. Відповідно до рівня ефективності запропоновано заходи щодо підвищення ефективності функціонування МСП СК у розрізі детермінант їх функціонування. На основі запропонованого інструментарію проведено оцінювання рівня ефективності функціонування двох підприємств служби крові (Сумський ОЦСК і Харківський ОЦСК) за чотирма детермінантами. Встановлено, що в Сумському ОЦСК упродовж останніх трьох років безпекова складова знаходиться на середньому рівні, управлінська, інформаційна та економічна – на високому. У Харківському ОЦСК упродовж 2021–2023 рр. усі складові – на середньому рівні. З метою визначення напрямів дій залежно від рівня ефективності функціонування МСП СК сформовано систему заходів щодо підвищення ефективності функціонування МСП СК, яка включає перелік напрямів поліпшення функціонування МСП СК за цільовими аудиторіями, складовими комплексу маркетингу, за кожним рівнем ефективності (високий, середній, низький) та детермінантами функціонування. Розроблено дорожню карту запровадження заходів щодо удосконалення функціонування малих та середніх підприємств служби крові, що дозволяє формалізувати перелік конкретних заходів, структурувати їх за основними проблемами, визначити перелік основних стейкхолдерів, відповідальних за реалізацію кожного заходу на бізнес-процесах МСП СК (заготівлі, обробці, зберіганні, карантинізації та розподілі). Запропоновані заходи передбачають, що для забезпечення ефективного функціонування підприємств служби крові мають залучатися стейкхолдери (асоціації донорства крові, молодих донорів крові, підприємства та організації регіону, маркетингові агентства, засоби масової інформації, заклади охорони здоров’я, органи державної влади, Міністерство енергетики України, Міністерство цифрової трансформації України, Міністерство освіти і науки України, заклади вищої та післядипломної освіти). Врахування пропозицій розробленої дорожньої карти сприятиме досягненню цілей та отриманню суттєвих результатів для підвищення рівня забезпечення компонентами крові населення та їх конкурентоспроможності. Дана дорожня карта також дозволить представникам органів державної влади, населенню та підприємцям узгодити використання відповідних інструментів, залучити необхідних стейкхолдерів до прийняття рішень та налагодити відносини у сфері забезпечення донорською кров’ю та її компонентами населення. Результати проведеного аналізу можуть бути корисними для подальших емпіричних досліджень, а саме для оцінки ефективності функціонування малого чи середнього підприємства служби крові, при розробленні програм просування, реорганізації підприємства служби крові чи розробленні заходів щодо підвищення його ефективності.
Адміністративно-правові засади створення та функціонування інноваційної системи залучення, використання та контролю за міжнародною технічною допомогою в Україні
(Сумський державний університет, 2024) Миргород-Карпова, Валерія Валеріївна; Myrhorod-Karpova, Valeriia Valeriivna
Дисертаційне дослідження присвячено комплексному дослідженню адміністративно-правовим засадам створення та функціонування інноваційної системи залучення, використання та контролю за міжнародною технічною допомогою в Україні. Об’єктом дослідження є суспільні відносини у сфері створення та функціонування інноваційної системи залучення, використання та контролю за міжнародною технічною допомогою в Україні. В роботі окреслено історичні передумови становлення міжнародної технічної допомоги, уточнено сутність міжнародної технічної допомоги та здійснено бібліометричний аналіз розвитку досліджень з питань міжнародної технічної допомоги, визначено сильні та слабкі сторони існуючого законодавчого підґрунтя міжнародної технічної допомоги в Україні, узагальнено стратегічні напрямки залучення, використання та моніторингу міжнародної технічної допомоги в Україні. Систематизація підходів до розуміння сутності міжнародної технічної допомоги, запропонованих вітчизняними та закордонними вченими, а також визначених в нормативно-правових документах засвідчила їх різноманітність, відсутність системності щодо трактування її передумов, ключових особливостей та наслідків. В межах авторського розуміння міжнародної технічної допомоги запропоновано розглядати, як вид допомоги, який надається на підставі укладеного договору/угоди, на безповоротній основі, на пільгових умовах донорами, в межах реалізації конкретного проєкту/програми, з урахуванням стратегічних напрямків розвитку реципієнта та стабілізації соціально-економічного розвитку. Встановлено, що на відміну від інших підходів закцентовано увагу на базових ознаках й особливостях міжнародної технічної допомоги, а також уявлення про механізми технічного співробітництва: 1) міжнародна технічна допомога виступає різновидом зовнішньої допомоги; 2) міжнародна технічна допомога надається на контрактній основі, який укладається для реалізації відповідного проєкту (програми); 3) міжнародна технічна допомога має безповоротний характер; 4) міжнародна технічна допомога надається на пільгових умовах, які передбачають звільнення від оподаткування або застосування спрощеного режиму оподаткування; 5) надання міжнародної технічної допомоги відбувається з урахуванням стратегічних напрямків розвитку держави та направлене на забезпечення соціально-економічного розвитку в межах окреслених векторів такого розвитку. З метою аналізу базових закономірностей розвитку теорії управління міжнародної технічної допомоги у роботі проведено бібліометричний аналіз (на основі інструментарію VOSViewer v.1.6.10), об’єктом якого стала 9459 наукові публікації з цієї пробле- матики за період 1990–2023 рр. у виданнях, що індексуються наукометричною базою даних Scopus. Проаналізовано стратегічні напрямки розвитку міжнародної технічної допомоги з часів незалежності України. Визначено п’ять концептуальних нормативно-правових документів, які визначали вектор розвитку сфери міжнародної технічної допомоги та залучення протягом: 1995-1997 рр., 2004-2007 рр., 2009-2012 рр., 2011-2016 рр. та 2013-2016 рр. Доведено необхідність формування концепції щодо формування стратегічних векторів розвитку міжнародної технічної допомоги, яка закріплювала б загальні підвалини повоєнного відновлення України не зважаючи на турбулентність політичної ситуації в країні та була б обов’язковою для виконання не враховуючи персоналії у владі. Розглянуто теоретико-правові засади інституту міжнародного договору, проаналізовано міжнародні угоди у сфері залучення та використання міжнародної технічної допомоги, укладені з країнами-донорами, досліджено адміністративно-правові засади співробітництва України з ЄС у сфері залучення та використання міжнародної технічної допомоги, здійснено аналіз особливостей реалізації проєктів міжнародної технічної допомоги, в рамках угод укладених між Україною та міжнародними організаціями. Встановлено, що специфічної рисою інституту міжнародних договорів є процедура укладення угод, яка основується на використанні рамкових угод між її сторонами, а саме країнами-партнерами або ж міжнародними організаціями. Базуючись на вітчизняній та закордонній правовій базі ідентифікації категоріального апарату «рамкова угода» доведено, що цей вид угод фактично не має жодних конкретних умов та не встановлюють їх, а виступає базисом для укладення контрактів/угод по технічному співробітництву в майбутньому. Підтверджено гіпотезу, що рамкові угоди з країнами-партнерами виступають не тільки відправною точкою укладення контрактів міжнародної технічної допомоги, але й забезпечують мультиплікативний ефект їх обсягів протягом наступних років. Так, рамкові угоди з США 1991 1993 рр. забезпечили Україні реалізацію проектів з міжнародної технічної допомоги протягом 2002 20 20 рр рр. на суму більше 4 млрд дол США, а після 24 лютого 2022 року загальний обсяг МТД склав більше ніж 1 млрд дол США. Основними напрямками реалізації цих проєктів виступили: забезпечення миру і безпеки; економічний розвиток; підтримка демократії, захист прав і свобод людини; охорона здоров’я. Встановлено, що адміністративно-правові засади співробітництва України з ЄС у сфері залучення та використання міжнародної технічної допомоги зазнавали значних трансформацій, а також характеризувались ексклюзивними особливостями. Ураховуючи активну співпрацю України з ЄС починаючи із 1994 р. (Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством та їх державами-членами ратифікованої Законом України від 10.11.1994 р. № 237/94-ВР), а також два переломні моменти їх зближення (Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 року №1629-IV; Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони ратифікованої Законом України № 1678-VII від 16.09.2014 року), визначено, що основним вектором надання міжнародної технічної допомоги з боку ЄС є розвиток людський потенціалу та підвищення кваліфікації державних службовців. Обґрунтовані індивідуальні та спільні проблеми процесів залучення та використання МТД, а також з’ясовані наслідки до яких призводить їх системне нехтування. Встановлено, що досягнення синергетичного ефекту покращення системи залучення та використання МТД в Україні можливе за рахунок: законодавчого закріплення чітких строків державної реєстрації проєктів МТД та наслідків невиконання цього припису; формування єдиної централізованої інформаційної платформи проєктів МТД; створення Національного агентства з питань залучення МТД; ухвалення спеціального закону, який закріпить правові засади залучення, використання та контролю за МТД; ідентифікації принципів реалізації МТД (прозорість, пріоритетність, партнерство, координація, результативність та своєчасність, юридична рівність та недискримінація, верховенство права, запобігання корупції). З урахуванням аналізу звітності міжнародних організацій, що займаються моніторингом та контролем МТД (Global Financial Integrity, Світовий банк, OLAF, USAID, JICA й інші) та оцінювання рівня впливу корупційного ризику на етапи прийняття рішень щодо залучення й використання МТД, доведено повну відсутність методичних засад щодо формалізації правопорушень в цій сфері в Україні. Обмеженим є не тільки перелік правопорушень в сфері залучення, використання, моніторингу й контролю МТД, але й їх нормативно-правове забезпечення в Україні. Зважаючи на дотримання принципу економічної ефективності та раціональності заходів удосконалення, запропоновано деталізований перелік правопорушень, які можуть виникати в Україні в сфері МТД (чотири типи), ідентифіковано зміст правопорушення в рамках вже наявного вітчизняного законодавства та проведено кваліфікацію правопорушень використовуючи існуючи статті ККУ та КУПАП. Це створює об’єктивні можливості швидкої реалізації запропонованих нововведень за допомогою вже існуючої нормативно-правової бази, досягаючи при цьому підвищену ефективність заходів впливу та притягнення порушників до відповідальності. Запропоновано авторське визначення критеріїв оцінювання ефективності реалізації проєктів МТД в Україні: це законодавчо закріплені кількісні та якісні показники діяльності реципієнтів й виконавців проєктів МТД щодо реалізації ефективного підходу використання ресурсів МТД, з метою забезпечення контролю за проєктами МТД, попередження правопорушень в цій сфері та виявлення головних проблемних питань, які перешкоджають отриманню очікуваних результатів. На відміну від інших підходів закцентовано увагу на диференціації релевантних показників оцінювання ефективності та базових напрямках необхідності дослідження ефективності проєктів МТД. Обґрунтовано необхідність формування інформаційної бази дослідження ефективності реалізації проєктів МТД в Україні виключно за допомогою оцінювання намірів і оцінювання результативності виконання останніх. Оцінювання паралельно з результатами намірів реалізації дозволяє реципієнтам, після завершення виконання проєктів МТД, отримати повні й об’єктивні підсумкові висновки щодо здатності повноцінно та своєчасно реалізувати заходи в межах цієї допомоги. Визначений підхід до класифікації критеріїв оцінювання ефективності реалізації проєктів МТД в Україні сприятиме з’ясуванню недоліків і визначенню прогалин законодавчого забезпечення сфери МТД.
Морфофункціональні зміни в матці за умов впливу солей важких металів
(Сумський державний університет, 2023) Сікора, Катерина Олексіївна; Сикора, Екатерина Алексеевна; Sikora, Kateryna Oleksiivna
Незважаючи на численні повідомлення Всесвітньої організації охорони здоров’я та інших агентств із захисту довкілля, промисловий розвиток та бурхлива урбанізація призводять до неконтрольованого забруднення навколишнього середовища важкими металами (ВМ), що супроводжується зростанням ризиків розвитку екологічно-обумовлених порушень в організмі. При цьому, все частіше контамінацію довкілля ВМ пов’язують зі зростанням загрози погіршення репродуктивного здоров’я, де одне з провідних місць відводиться патології матки. Більш того, даних щодо використання ефективних коригуючих засобів з дезінтоксикаційними та антиоксидантними властивостями для зменшення пагубного впливу ВМ на матку все ще не існує. Враховуючи актуальність даної проблематики та складність розуміння її патогенетичних ланок, представлена дисертаційна робота зосереджена на комплексному вивченні морфофункціональних особливостей матки статевозрілих щурів за умов експериментального впливу на організм суміші солей важких металів (СВМ) та оцінці ефективності застосування вітаміну Е для корекції їх дії. Для досягнення поставленої мети було використано тканини матки статевозрілих самиць щурів, які згідно експериментальної моделі вживали воду забруднену сумішшю СВМ (цинку, міді, заліза, марганцю, свинцю і хрому) упродовж 30-ти та 90-то днів. Для дослідження можливостей корекції їх впливу використовували вітамін Е. Додатково будо сформовано групу відновлення, куди увійшли тварини на 90-ту добу після відміни дії ВМ на організм з та без додавання до раціону вітаміна Е. Для детального вивчення та оцінки отриманих результатів було проведено мікроскопічний аналіз стінки матки щурів з використанням гістологічних, морфометричних, імуногістохімічних та імунофлюоресцентних методик, а також атомно абсорбційне дослідження тканин та статистичну обробку даних. Такий комплексний аналіз дозволив розширити сучасні погляди на будову матки інтактних щурів, її структурні властивості, імунопрофіль і біоелементний склад, а також інтерпретувати термін-залежні особливості порушення цих показників на тлі споживання та накопичення ВМ, а також після їх відміни. Так, у дисертаційній роботі представлене узагальнення особливостей патоморфологічних змін у матці щурів за умов надлишкового впливу на організм СВМ, опис важливих діагностичних критеріїв оцінки та прогнозування їх перебігу, а також аналізу ефективності застосування вітаміну Е для зменшення виявлених порушень. Науково-доведені результати поглиблюють розуміння варіації морфологічної та морфометричної трансформації структурних елементів органа в залежності від термінів експерименту. Так, вивчено та обґрунтовано термін-залежні гістологічні трансформації у матці щурів різного ступеню виразності та інтенсивності, які представленні гетерогенністю дистрофічних, гіперпластичних, гіпертрофічних, дегенеративно-атрофічних, дезорганзаційних, запальних та циркуляторних порушень. У той же час, аналіз гістоморфометричних параметрів вказав на виражену варіабельність динамічних змін товщини структурних елементів матки тварин як важливого індикатору змін, зумовлених дією ВМ. При цьому, різниця морфометричних показників достовірно змінювалася з пролонгацією термінів дії ВМ. Так, після 30-ти діб впливу полютантів спостерігалось (p < 0,001) потовщення стінки органа на 31,03 %, зокрема за рахунок слизової (на 37,84 %) та м’язової оболонок (на 20,54 %). Протилежно направленими виявилися зміни (p < 0,001) на 90-ту добу досліду – стоншення стінки матки на 37,99 %, за рахунок зменшення товщини ендометрію (на 40,28 %) та міометрію (на 35,28 %). Більш того, вперше описано та порівняно інтенсивність накопичення хімічних елементів на тлі експозиції сумішшю ВМ у різні терміни. Експозиція полютантами упродовж 30-ти діб супроводжувалася збільшенням (p < 0,0001) рівнів цинку на 34,11 %, міді – на 44,83 %, марганцю – на 38,68 %, заліза – на 61,95 %, свинцю – на 53,15 %, хрому – на 47,91 %. При цьому, пролонгація дослідження до 90-та діб призвела до динамічного зростання (p < 0,0001) акумуляції відповідних показників до 49,34 % для цинку, 61,08 % для міді, 63,6 % для марганцю, 86,26 % для заліза, 88,11 % для свинцю та 73,09 % для хрому. Окрім високих показників прийнятності тканини органа щурів до акумуляції ВМ на 30-ту добу експерименту (на 52,74 %, p < 0,0001), було також помічено тенденцію до зменшення інтенсивності їх акумуляції з пролонгацією дослідження до 90-то діб (на 74,46 %, p < 0,0001). Більш того, відбувається зміна порядку акумулятивного потенціалу хімічних елементів в тканині матки: Fe > Pb > Cr > Cu > Mn > Zn на 30-ту добу та Pb > Fe > Cr > Mn > Cu > Zn на 90-ту добу. Вивчено особливості порушення експресії естрогенових (ЕР) та прогестеронових (ПР) рецепторів, молекул клітинної адгезії раково ембріонального антигену 1 (МКА-РЕА1), білків теплового шоку 90α (Hsp90α) та супероксиддисмутази 1 (СОД1) як потенційних маркерів діагностики, що поглиблює розуміння перебігу порушень у матці щурів за умов впливу ВМ та дає можливість прогнозувати інтенсивність та ступінь відновлення після їх відміни у реадаптаційний період. Так, імунний профіль паренхіматозних та стромальних компонентів матки щурів супроводжується виразним порушенням експресії обраних біомаркерів, а їх імунореактивність залежить від терміну експерименту. Встановлено, що зміни експресії даних білків не є однонаправленими та з пролонгацією експериментального впливу ВМ можуть характеризуватися як їх інтенсифікацією, так і супресією. При цьому, лише деякі показники мають тенденцію до стабілізації у відновний період. Вперше було проведено порівняльну характеристику ефективності використання вітаміну Е на морфологічні, морфометричні, імуногістохімічні, імунофлюресцентні та спектрофотометричні показники матки щурів під час модельованого впливу ВМ. Деталізовано дані про особливості зменшення та уповільнення інтенсивності і глибини патоморфологічних процесів у всі терміни дослідження, а також статистично доведено й описано роль вітаміну Е у забезпеченні резистенції матки для протидії накопичення ВМ. На основі отриманих результатів, рекомендується розглядати застосування вітаміну Е у дозі 9,1 мг/кг як ефективного засобу для зменшення акумулятивного потенціалу хімічних елементів і зниження пов’язаних з ними патологічних змін у стінці матки для розроблення експериментальних детоксикаційних протоколів і нівелювання дії ВМ (або інших токсикантів з схожим механізмом дії) на організм тварин. Встановлено та сформовано концепцію розуміння відновних механізмів у матці щурів на 90-ту добу після відміни дії ВМ на організм, а також за умов застосування вітаміну Е у період реадаптації. Так, у відновний період було виявлено тенденцію до поступового зменшення виразності патоморфологічних змін у матці, тенденції до покращення експресії ЕР, ПР, Hsp90α, МКА-РЕА1 та СОД1, поступового зниження рівнів ВМ у тканині органа і стабілізації товщини його стінки. При цьому, інтенсивність і швидкість відновлення значно відрізнялись та переважали у тварин, яким проводилась корекція вітаміном Е. Статистично доведено кореляційну залежність патологічних морфологічних, морфометричних, імуногістохімічних та імунофлюоресцентних індикаторів від показників акумуляції хімічних елементів та терміну їх експозиції на організм. Результати дисертаційного дослідження значно розширюють уявлення щодо особливостей діагностики перебігу та прогнозування виразності змін у різні терміни спостереження за умов негативного впливу ВМ на матку щурів. Розроблена та запатентована у співавторстві корисна модель автостейнеру з високими експлуатаційними можливостями програмного забезпечення може бути рекомендована до використання для одночасного забарвлення великої кількості предметних скелець з біологічними зразками за обраним протоколом для різних гістологічних та гістохімічних технік у наукових та діагностичних дослідженнях. Матеріали даної роботи мають цінність для поглиблення знань при підготовці фахівців з медицини, біології, ветеринарії та екології за тематикою екологічно-обумовлених патологій органів репродуктивної системи.
Адміністративно-правові засади відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності
(Сумський державний університет, 2023) Коваленко, Олександр Вікторович; Коваленко, Александр викторович; Kovalenko, Oleksandr Viktorovych
У дисертації здійснено комплексне дослідження сутності та особливостей адміністративно-правових засад відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності на підставі аналізу положень діючого національного законодавства та узагальнення зарубіжного досвіду з правового регулювання юридичної відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності, вивчення наукових праць фахівців у галузях загальної теорії права та теорії адміністративного права, а також інших галузевих правових наук (зокрема, господарського, фінансового, податкового права і права соціального забезпечення). Науково обґрунтовано та вироблено пропозиції щодо удосконалення законодавства України про адміністративну відповідальність за правопорушення у підприємницькій діяльності. З урахуванням проведеного дослідження особливостей формування адміністративно-правових засад відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності, виділено декілька етапів становлення та розвитку законодавства України про адміністративну відповідальність за правопорушення у зазначеній сфері: 1) 1-й етап (1991 – 1995 роки) – запровадження адміністративної відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства в Україні; 2) 2-й етап (1994 – 2000 роки) – вдосконалення та розвиток адміністративно-правових засад відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності; 3) 3-й етап (2001 рік – до сьогодні) – оновлення вітчизняного законодавства щодо правового регулювання інституту адміністративної відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності. Запропоновано під адміністративною відповідальністю за правопорушення у підприємницькій діяльності розуміти передбачені нормами адміністративно-деліктного законодавства вид та міру обов’язку суб’єктів суспільних відносин зазнавати заходів адміністративно-правового примусу за недотримання та/або невиконання законодавчо встановленого порядку провадження підприємницької діяльності, що передбачає настання для особи-правопорушника негативних наслідків матеріального характеру. Зроблено висновок, що із врахуванням специфіки адміністративних правопорушень у підприємницькій діяльності підстави адміністративної відповідальності за вчинення такого виду правопорушень (проступків) доцільно розглядати як сукупність обставини (умов), за наявності яких можливе настання для особи-правопорушника (суб’єкта адміністративної відповідальності) негативних наслідків матеріального характеру за недотримання та/або невиконання законодавчо встановленого порядку провадження підприємницької діяльності. Серед підстав адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень у підприємницькій діяльності названо та розкрито фактичну, юридичну (нормативну), процесуальну. Ознаки адміністративної відповідальності за правопорушення у підприємницькій класифіковано на загальні (притаманні загалом адміністративній відповідальності) та спеціальні (характеризують адміністративну відповідальність, яка настає за вчинення правопорушень саме у підприємницькій діяльності). Констатовано, що адміністративним правопорушенням у підприємницькій діяльності притаманні ознаки, якими характеризуються всі без виключення адміністративні правопорушення. У той же час, ці правопорушення мають й власну специфіку, тобто такі характеристики, що деталізують конкретний вид адміністративного проступку у підприємницькій діяльності й дозволяють кваліфікувати його за відповідною нормою глави 12 Особливої частини розділу ІІ КУпАП. Ознаки адміністративних правопорушень у підприємницькій діяльності згруповано наступним чином: 1) загальні – такі, що притаманні всім видам адміністративних правопорушень; 2) спеціальні – притаманні саме адміністративним правопорушенням у підприємницькій діяльності, що додатково класифіковано на основні (ознаки, якими характеризуються всі адміністративні правопорушення в підприємницькій діяльності) та факультативні (ознаки, що притаманні лише окремим видам адміністративних правопорушень у підприємницькій діяльності). Сформульовано визначення поняття «адміністративне правопорушення у підприємницькій діяльності» як протиправне, винне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене умисне або через необережність, що посягає на суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення підприємницької діяльності в Україні, та порушує законодавчі вимоги, встановлені нормами господарського права, фінансового права, податкового права та права соціального забезпечення, за вчинення якого адміністративно-деліктним законодавством передбачено настання адміністративної відповідальності. У результаті з’ясування сутності об’єктивних ознак окремих адміністративних правопорушень, підсумовано, що вони представлені об’єктом та об’єктивною стороною, що є невід’ємними елементами юридичного складу, а тому їх наявність є обов’язковою для адміністративноправової кваліфікації. Під об’єктом адміністративного правопорушення у підприємницькій діяльності доцільно розуміти суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення підприємницької діяльності в Україні, що регулюються нормами господарського права, фінансового права, податкового права, права соціального забезпечення та охороняються заходами адміністративної відповідальності, передбаченими діючим адміністративноделіктним законодавством України. У свою чергу, об’єктивна сторона адміністративного правопорушення у підприємницькій діяльності представлена певними ознаками, визначеними диспозицією конкретної норми глави 12 Особливої частини розділу ІІ КУпАП, що у сукупності характеризують зовнішню сторону протиправного винного діяння та є обов’язковими для його кваліфікації як адміністративного правопорушення (проступку) у підприємницькій діяльності. Визначено коло суб’єктів адміністративних правопорушень у підприємницькій діяльності, яких згруповано наступним чином: 1) суб’єкти господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність (юридичні особи, фізичні особи – підприємці); 2) посадові або службові особи суб’єктів господарювання, які здійснюють підприємницьку діяльність; 3) посадові особи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Встановлено, що суб’єктивна сторона ряду адміністративних проступків у підприємницькій діяльності характеризується наявністю вини, формами прояву якої може бути як умисел (навмисність), так і необережність. Сформовано авторський підхід до класифікації адміністративних правопорушень у підприємницькій діяльності за певними критеріями, а саме в залежності від: 1) об’єкту посягання; 2) особливостей об’єктивної сторони адміністративного правопорушення у підприємницькій діяльності; 3) суб’єкта вчинення адміністративного правопорушення у підприємницькій діяльності; 4) особливостей суб’єктивної сторони адміністративного правопорушення у підприємницькій діяльності. Узагальнено досвід зарубіжних країн (зокрема, Сполучених Штатів Америки, Канади, Федеративної Республіки Німеччина, Італії, Франції, Республіки Польща, Чеської Республіки, Грузії) з правового регулювання юридичної відповідальності за правопорушення у підприємницькій діяльності. При дослідженні окремих нормативно-правових актів деяких зарубіжних держав встановлено, що юридична відповідальність за вчинення правопорушень у підприємницькій діяльності передбачає застосування до особи-правопорушника більш суворих заходів, ніж ті, що передбачені українським законодавством. Водночас, ряд правопорушень у підприємницькій діяльності, за вчинення яких українським законодавством передбачається притягнення до адміністративної відповідальності, в інших державах також можуть визнаватися адміністративними проступками. За результатами здійсненого дослідження особливостей окремих видів правопорушень у підприємницькій діяльності та встановлення заходів впливу на осіб-правопорушників за їх вчинення, констатовано, що окремі норми діючого Кодексу України про адміністративні правопорушення потребують перегляду для подальшого внесення до нього змін та/або доповнень. Серед них важливими визначено наступні: 1) закріплення загальних засад відповідальності юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, як суб’єктів підприємницької діяльності; 2) використання у нормах національного адміністративно-деліктного законодавства єдиного словосполучення «фізичні особи – підприємці» з метою уникнення плутанини у тлумаченні схожих за змістом термінів, як «громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю», «особи, які займаються підприємницькою діяльністю», «громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності», «фізичні особи – підприємці»; 3) з урахуванням вимог діючого законодавства в сфері захисту від недобросовісної конкуренції суб’єктів господарювання і споживачів передбачення додаткових заходів адміністративної відповідальності за неправомірне використання позначень та неправомірне використання товару іншого виробника; 4) здійснення додаткового закріплення адміністративних стягнень за повторність вчинення деяких адміністративних проступків; 5) підвищення адміністративної відповідальності посадових осіб у разі повторності вчинення правопорушень у підприємницькій діяльності як обтяжуючої (кваліфікуючої) обставини проступку.
Управління організаційним розвитком підприємства за допомогою інформаційних технологій
(Сумський державний університет, 2022) Скринник, Олена Вікторівна; Скрынник, Елена Викторовна; Skrynnyk, Olena Viktorivna
Дисертаційну роботу присвячено розробленню науково-методичних засад та організаційних механізмів управління організаційним розвитком підприємства за допомогою інформаційних технологій з огляду на глобальні світові тренди цифровізації бізнесу та суспільних відносин. В роботі розглянуто взаємозв’язок між різними аспектами управління організаційним розвитком: інвестиційними, безпековими, структурними, культурними, управлінськими, інформаційнотехнологічними, аспектами стабільності та організаційного навчання. Запропонований фреймворк розроблений за рахунок розширення та доповнення існуючих підходів до організаційного розвитку, що дозволило узгодити наукові засади щодо управління організаційним розвитком підприємства за допомогою інформаційних технологій. Узагальнено наукові підходи до трактування сутності організаційного розвитку та виділено основні важелі впливу управління організаційним розвитком за допомогою інформаційних технологій. Запропоновано ввести в термінологічний обіг такі поняття, як «організаційна натурація», «організаційна денатурація» та «організаційна ренатурація» як індикатори ступеня формування та реверсивності організаційної системи підприємства. Набули подальшого розвитку наукові засади структурування наукового досвіду з питань управління організаційним розвитком підприємства за допомогою інформаційних технологій, що відрізняється від існуючих комплексним системним поєднанням результатів бібліометричного, мережевого та патентного аналізу через використання інструментів VOSViewer та Gephi. В роботі виявлено щільність використання ключових термінів, а також на основі оцінки актуалізації термінів, хронології їх виникнення та використання, підтверджено подальші сфери розвитку досліджень управління організаційним розвитком підприємства за допомогою інформаційних технологій. Виявлено та описано еволюційно-констектуальні, а також географічно-інституційні закономірності у системі координат «період – дослідницький інтерес – географічне розташування». На основі статистичного та соціологічного аналізу, а також аналізу публікацій останніх років набуло подальшого розвитку визначення інвестиційних векторів управління організаційним розвитком підприємства шляхом виявлення каузальних зв’язків між різними характеристиками підприємств (вік, річний прибуток, величина, форма власності, напрямок діяльності) та їх ретроспективними та перспективними інвестиційними потенціалами. Завдяки евристичному дослідженню підтверджено гіпотези щодо регулярності та планомірності заходів організаційного розвитку залежно від розміру компанії, співвідношення між розміром компанії та питомими видатками на персонал, відповідності рівня наявних інвестиційних витрат для організаційного розвитку рівню потенційних інвестиційних видатків для цифровізації управління організаційним розвитком, а також готовність підприємства інвестувати у цифрові технології для організаційного розвитку. Окрім того, спростовано гіпотези щодо лінійної кореляції у співвідношенні віку компанії та регулярності і планомірності організаційного розвитку, щодо пропорційної залежності між розміром компанії та питомими видатками на персонал, щодо лінійної кореляції річного обороту підприємства та середніх питомих інвестицій у цифрові інструменти ведення бізнесу, а також щодо пропорційної залежності між розміром компанії за річним оборотом та потенційними витратами на цифрові технології для організаційного розвитку. Центральним елементом дослідження є взаємозв’язки між диференціальними показниками організаційного розвитку, на основі чого розроблено науковометодичні засади створення цифрового організаційного близнюка як реплікації системи управління організаційним розвитком підприємства, що комплексно поєднує моделі робочої продуктивності, організаційної культури, структури та стратегії, організаційної філософії та бачення, лідерства, а також мотивації на рівнях співробітника, групи, організації. Окрім того, розроблена система передбачає опис складових системи менеджменту через призму параметричних змін, а також кореляцію її складових, безперервне вимірювання динаміки змін детермінант організаційного розвитку на основі ролі особистості, а також суперпозиції виробничих соціальних факторів. До того ж розроблений цифровий близнюк дозволяє моделювати організаційний розвиток підприємства у проєкціях організаційних аспектів компанії, групової поведінки та продуктивності, індивідуальної проєкції співробітника: охоплює показники продуктивності, поведінки та мотиваційні параметри, проєкції управлінських рішень (включає параметри прийняття рішень та операційних процесів). Розроблений цифровий організаційний близнюк рефлектує кожний організаційний елемент та порівнює параметричні дані кожного із діагностованих процесів з цільовими для визначення основних станів підприємства, а також актуальну поведінку його елементів та їх взаємовідносини, завдяки чому відбувається моніторинг та перевірка ефективності заходів організаційного розвитку, а також прогнозується майбутня системна позиція підприємства, для реактивного відбору та застосування відповідних організаційних заходів, що мають навчальний характер для кожного з працівників підприємства. Розроблена організаційна цифрова система опосередковується мульти-хмарними рішеннями з системними оперативними компонентами на основі нейро-генетичного алгоритму, нечіткої логіки та штучного інтелекту та враховує безпекові аспекти, визначені на національному рівні та рівні підприємства. Специфіка запропонованої архітектури мережевих мульти-хмарних обчислень полягає у використанні крайових пристроїв для збору діагностичних даних, інтегруванні контейнерів штучного інтелекту, а також комбінації публічної та приватної хмари для різних типів безпекових даних. Завдяки цьому стає можливим точне визначення магістрального напрямку організаційного розвитку, а також оптимізація організаційного процесу, стабілізація моніторингу та імплементація ситуаційних та персоналізованих організаційних заходів та відповідно прогнозування динаміки організаційного розвитку. На основі каузальних параметричних відношень у векторних площинах «емоції – дії», «потреби – мотиви», «мотивації – поведінка» розроблено економікоматематичні моделі мотивації як елементи оцифрованої системи управління організаційним розвитком підприємства на рівнях окремого працівника, групи та підприємства в цілому. Відповідно до сурогатних моделей розроблено нейронні мережі для виявлення бажаної та девіантної поведінки працівників, особистої парадигми, статусу групи, тригерів аномальних станів групової поведінки, оптимуму мотивації працівника та групи, зокрема конвергентних та дивергентних детермінант організаційного розвитку підприємства. Удосконалено методичні засади діагностування та прогнозування ступеня лідерства організації, а також розроблено відповідну сурогатну економікоматематичну модель та алгоритм машинного навчання для обробки значного масиву структурно-організаційних, мотиваційно-поведінкових, а також орієнтованих на рішення та продуктивність детермінант лідерства. Розроблена модель дозволяє прогнозувати розвиток лідера у системі координат «інтенсивність лідерства – ступінь делегування – ступінь участі – ефективність мотивації – продуктивність – робочий клімат – ефективність роботи співробітників – ефективність прийняття рішень». Розроблена модель лідерства дозволяє прогнозувати продуктивність та ступінь лідерства на основі параметрів за допомогою алгоритму машинного навчання та моделі дерева рішень. На основі конкурентних критеріїв валідності, адекватності інтелектуальному та культурному рівню учасників дослідження, прийнятності ресурсів витрат та часу, а також спеціальних критеріїв для оцінювання цифрових інструментів проведено порівняльний аналіз класичних та цифрових інструментів для організаційної діагностики щодо якісного та кількісного способів збору, аналізу та подальшого використання даних. Окрім того, сформульовано загальні вимоги до цифрових інструментів організаційної діагностики. Доведено відсутність єдиного узгодженого визначення для організаційнонеінвазивних методів цифрової організаційної діагностики, виходячи з чого в термінологічний обіг введено поняття «цифрова організаційна емісія». Набули подальшого розвитку методичні засади вибору найбільш ефективних методів організаційного навчання, що відрізняються від існуючих комплексним системним поєднанням трендового, евристично-морфологічного та бенчмарканалізу. Завдяки цьому, спираючись на теорії андрагогіки, а також основні критерії зручності використання, функціональності та імплементації програмного забезпечення, порівняно такі засоби організаційного навчання, як спільноти онлайн навчання, курси з відкритим доступом, навчання з елементами віртуальної (доповненої) реальності, а також комбінований підхід за допомогою штучного інтелекту. Окрім цього, обрано пріоритетні за ступенем ефективності та досягнення мети засоби організаційного навчання. За результатами проведеного аналізу виявлено, що комбінація різних форм організаційного навчання (з відсотковим співвідношенням 10 % – курс із відкритим доступом, 20 % – спільноти онлайн навчання, 70 % – навчання з елементами віртуальної або доповненої реальності) є найбільш ефективною для підприємств. Удосконалено методичний інструментарій формування стратегій організаційної стійкості підприємства, що якісно відрізняється від існуючих системним комплексним поєднанням кореляційного аналізу у цифровому середовищі Semоpy за допомогою методу структурного моделювання для визначення зв’язків окремих детермінант на інтегральному рівні стійкості (стратегічний, управлінської, культурної, навчальної, психологічної, трудової, структурної та реляційної), а також нейро-мережевого моделювання для вибору стратегії організаційного розвитку залежно від результатів аналізу організаційної стійкості.
Ефективність використання тіазидних діуретиків, асоційована з G460Т-поліморфізмом гена α-аддуцину залежно від солечутливості в пацієнтів з артеріальною гіпертензією
(Сумський державний університет, 2022) Єрмоленко, Світлана Анатоліївна; Ермоленко, Светлана Анатольевна; Yermolenko, Svitlana Anatoliivna
Дисертація присвячена вдосконаленню діагностики артеріальної гіпертензії (АГ) залежно від солечутливості на підставі визначення G460T-поліморфізму гена α-аддуцину та оптимізації антигіпертензивної терапії з додаванням тіазидних діуретиків. Для досягнення поставленої мети до дослідження були залучені пацієнти з верифікованим діагнозом АГ ІІ стадії. Діагностику та лікування АГ ІІ стадії здійснювали згідно з Уніфікованим клінічним протоколом первинної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги «Артеріальна гіпертензія», затвердженим Наказом МОЗ України № 384 від 24.05.2012 року; клінічною настановою з артеріальної гіпертензії Асоціації кардіологів України (2016) та рекомендаціями Європейської асоціації кардіологів (2018). Усім особам, залученим до дослідження, були проведені фізикальний огляд, антропометричні, лабораторні (аналіз крові й сечі, ліпідограма), інструментальні (електрокардіографія, офтальмоскопія, добовий моніторинг артеріального тиску) та молекулярно-генетичні дослідження (визначення G460T-поліморфізму гена ADD1 методом полімеразно-ланцюгової реакції). Хворим на АГ була додатково визначена солечутливість за допомогою методики M. N. Weinberger. Серед 232 обстежених осіб 120 склали основну групу (пацієнти з АГ ІІ стадії), 112 – контрольну групу (практично здорові особи). У хворих на АГ виявлено 62 «солечутливі» особи (51,7 %) та 58 "солерезистентних" осіб (48,3 %). Хворі основної групи були рівномірно поділені за наявністю солечутливості та генотипом на дві підгрупи для подальшого оцінювання лікування. До І підгрупи ввійшли 31 «солечутлива» особа (з генотипами: GG – 20 осіб, GT – 9 осіб, ТТ – 2 особи) та 29 «солерезистентних» осіб (із генотипами: GG – 25 осіб, GT – 4 особи). У складі II підгрупи виявили 31 «солечутливого» пацієнта (з генотипами: GG – 21 особа, GT – 9 осіб, ТТ – 1 особа) та 29 «солерезистентних» пацієнтів (із генотипами: GG – 25 осіб, GT – 4 особи). Усі хворі одержували стандартну терапію АГ у вигляді інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ) – раміприлу (5–10 мг), антагоніста кальцієвих каналів – амлодипіну (5 мг), статину – аторвастатину (20 мг), ацетилсаліцилової кислоти (75 мг). Пацієнти І підгрупи (60 осіб) отримували тіазидоподібний діуретик – індапамід ретард дозою 1,5 мг/добу, ІІ підгрупи (60 осіб) отримували тіазидний діуретик – гідрохлортіазид дозою 25 мг/добу. Результати ефективності антигіпертензивної терапії (АГТ) оцінювали через 8 тижнів. У результаті проведення генотипування у хворих на АГ було встановлено співвідношення генотипів GG, GT, ТТ, що становило відповідно 91 особа (75,8 %), 26 осіб (21,7 %), 3 особи (2,5 %). Серед практично здорових осіб розподіл генотипів GG, GТ, ТТ був таким: 98 (87,5 %), 13 (11,6 %), 1 (0,9 %) відповідно. Частота G-алеля в основній групі становила 0,87, а Т-алеля – 0,13, тоді як у контрольній групі – 0,93 та 0,07 відповідно. Таким чином, результати наших досліджень свідчать про вищу частоту G-алеля за G460T-поліморфізмом гена α-адуцину як серед пацієнтів з АГ, так і в практично здорових осіб. Мінорний Т-алель за G460T (G1378Т)-поліморфізмом гена ADD1 достовірно частіше трапляється серед хворих на АГ порівняно з практично здоровими особами (р = 0,03). Методом бінарної логістичної регресії було вивчено ризик розвитку АГ: згідно з домінантною моделлю успадкування встановлено, що в носіїв мінорного Т-алеля (GT + TT) він більший, ніж у гомозигот за основним алелем (GG) (ORс = 2,231; 95 % СІ = 1,109–4,487, рс = 0,024). Під час вивчення впливу модифікованих факторів, а саме паління, на G460T-поліморфізм гена в пацієнтів з АГ було з’ясовано, що ні серед курців, ні серед осіб, які не палять, частота носіїв різних генотипів достовірно не відрізняється (р = 0,101 та р = 0,319 відповідно). Згідно з аналізом ІМТ у носіїв GG-генотипу пацієнти з надлишковою масою спостерігаються в 45 % випадків, у носіїв GТ-генотипу – у 65,4 %, в носіїв ТТ-генотипу – 67 %. Установлено також, що в гомозигот за основним алелем (GG) ІМТ дорівнював (26,9 ± 4,69) кг/м2; у гетерозигот (GТ) – (29,2 ± 4,22) кг/м2, а в гомозигот за мінорним алелем (ТТ) – (32,5 ± 0,92) кг/м2. У пацієнтів з ІМТ ˂ 25 кг/м2 носії мінорного Т-алеля мають вищий ризик розвитку солечутливості, ніж гомозиготи за основним алелем (GG) як до (ORcпост = 7,673; 95 % СІ = 2,741–21,48, рcпост ˂ 0,001), так і після внесення поправок на вік, стать, звичку палити, дані сімейного анамнезу та ступінь АГ (ORпопр = 7,162; 95 % СІ = 2,134–24,033, рпопр ˂ 0,001). У «солечутливих» хворих ІМТ вищий порівняно із «солерезистентними» пацієнтами ((28,5 ± 3,8) vs (25,3 ± 4,2) кг/м2, р < 0,001), а також ризик виникнення ожиріння вдвічі вищий, ніж у солерезистентних. Наше дослідження засвідчило, що ІМТ є статистично значущим модератором взаємодії між генотипом та наявністю солечутливості (р_попр^int ˂ 0,001). Установлено також, що позитивний кореляційний зв’язок середньої сили між ІМТ та ХСзаг (r = 0,409); ХС ЛПНГ (r = 0,475) й ІА (r = 0,435). У результаті регресійного аналізу було доведено, що достовірний зв’язок між G460T-поліморфізмом гена ADD1 та розвитком АГ, виявлений у носіїв мінорного Т-алеля (GT + TT) згідно з домінантною моделлю успадкування, більший, ніж у гомозигот за основним алелем (GG) (ORс = 2,231; 95 % СІ = 1,109–4,487, рс = 0,024), більшою мірою у осіб жіночої статі (ORпопр = 2,787; 95 % СІ = 1,022–7,6, рпопр = 0,045). Частота Т-алеля в пацієнтів із «солечутливою» АГ втричі вища, ніж у «солерезистентних» хворих (р = 0,005). Крім того, ризик розвитку АГ з наявністю солечутливості в жінок, носіїв мінорного алеля (GT та TT), більший порівняно з гомозиготами GG (ORс = 3,864; 95 % СІ = 1,251–11,935, рс = 0,019). За допомогою аналізу добового профілю АТ (ДП АТ) встановлено переважання ДП АТ «non-dippers» (57,5 %) та «night-pеаkers» (12,6 %), у той самий час у групі контролю переважає ДП АТ «dippers» (67,8 %). Серед пацієнтів із ДП АТ «dippers» переважав генотип GG та був у 82,3 % хворих, «non-dipers» – 79,7 %, «night-peakers» – 40 %. Хворих із генотипом GT + TT було найбільше серед пацієнтів із ДП АТ «night-peakers» – 60 %, у «non-dipers» – 20,3 %, «dippers» – 17,6 %. Тобто можна констатувати, що у хворих із ДП АТ «dippers» майже в 5 разів більше носіїв генотипу GG, а у хворих із ДП АТ «non-dippers» і «night-peakers» була більша кількість хворих носіїв Т-алеля (20,3 % та 60 % відповідно), що можна пов’язати з нічною гіпертензією у хворих (р < 0,05). У «солечутливих» пацієнтів переважає ДП АТ «non-dippers» – 35 %, та «night-pеаkers» – 6,7 %. У «солерезистентних» майже вдвічі більше хворих із ДП АТ «dippers» порівняно із «солечутливими» (18,3 % vs 10 % відповідно), що наближається до показників групи контролю. Установлено, що носії мінорного алеля (GТ й ТТ) мали більшу варіабельність АТ, вищі рівень і швидкість ранкового підвищення АТ та більш високий індекс часу АГ, ніж гомозиготи за основним алелем (GG), що є ознакою прогностично несприятливого перебігу АГ. У результаті лікування хворих І підгрупи була підтверджена ефективність АГТ: ΔСАТ – 20,3 мм рт. ст., ΔДАТ – 19,8 мм рт. ст. У хворих, носіїв GТ- та ТТ-генотипів, пролікованих індапамідом, зниження середньодобового АТ було у майже у 3 раза більше, ніж у хворих, носіїв GG-генотипу (Δ37,7 vs Δ16,8 мм рт. ст. та ДАТ Δ36,6 vs Δ13,8 мм рт. ст., р = 0,001). Тобто серед хворих, носіїв мінорного алеля, антигіпертензивна ефективність індапаміду майже втричі вища, ніж у хворих, носіїв GG-генотипу. У хворих ІІ підгрупи також спостерігали виражений ефект АГТ: ΔСАТ –21,3 мм рт. ст., ΔДАТ – 18,4 мм рт. ст. (р = 0,001). Під час оцінцювання ефективності АГТ залежно від досліджуваного поліморфізму виявлено, що у хворих, носіїв GТ- та ТТ-генотипів, він удвічі більший, ніж у хворих із генотипом GG (рівень середньодобового САТ знизився на Δ30,7 vs Δ14,3 мм рт. ст. відповідно), а показники рівня середньодобового ДАТ знизилися в 1,5 раза (Δ25 vs Δ18,4 мм рт. ст., р = 0,001). Антигіпертензивна дія гідрохлортіазиду серед хворих, носіїв GТ- та ТТ-генотипів, була майже вдвічі вищою порівняно з хворими, носіями генотипу GG. Оцінювання впливу солечутливості на ефективність АГТ показало, що в «солечутливих», носіїв GТ- та ТТ-генотипів, І підгрупи було достовірно більше зниження показників САТ, ніж у хворих із генотипом GG та загалом у підгрупі (Δ49,8 vs Δ16,5 vs Δ34 мм рт. ст. відповідно). У «солерезистентних» пацієнтів із генотипом GG ΔСАТ – 12,6 мм рт. ст., в носіїв Т-алеля цієї самої підгрупи – 26,3 мм рт. ст. Аналогічні зміни відбулися з ДАТ у І підгрупі (Δ39,8 vs Δ15,4 мм рт. ст. для «солечутливих» пацієнтів, Δ21,4 vs Δ11 мм рт. ст. для «солерезистентних» пацієнтів відповідно). Це демонструє залежність ефекту АГТ індапамідом від наявності Т-алеля за G460T-поліморфізмом гена ADD1 і незалежність від наявності солечутливості (r = 0,228). У «солечутливих» пацієнтів із генотипом GG ІІ підгрупи зниження рівня середньодобового САТ становило 18,5 мм рт. ст., а в носіїв Т-алеля цієї самої підгрупи – 29,8 мм рт. ст. (р < 0,05). У «солерезистентних» носіїв GТ- та ТТ-генотипів ІІ підгрупи зміна рівнів САТ і ДАТ була достовірно більшою, ніж у носіїв генотипу GG (Δ31,3 vs Δ16,4 мм рт. ст. для САТ, Δ25,8 vs Δ15,8 мм рт. ст. для ДАТ). Таким чином, антигіпертензивний ефект гідрохлортіазиду також залежить від наявності Т-алеля за G460T-поліморфізмом гена ADD1 і не пов’язаний із наявністю солечутливості (r = 0,234). Тобто в результаті АГТ з додаванням тіазидних діуретиків як у «солечутливих», так і в «солерезистентних» хворих зниження середньодобового АТ не залежало від солечутливості, а чітко пов’язане з генотипом. Під час оцінювання впливу ДП АТ на ефективність АГТ виявили, що у хворих із ДП АТ «dippers» антигіпертензивний ефект тіазидних діуретиків у носіїв GТ- та ТТ-генотипів був достовірно більшим, ніж у хворих із генотипом GG (ΔСАТ 15,4 мм рт. ст., а ΔДАТ 12,4 мм рт. ст., р = 0,02). У «non-dipers»: ΔСАТ – 12,2 мм рт. ст., а ΔДАТ – 18,2 мм рт. ст., у «night peakers»: ΔСАТ –23,5 мм рт. ст., а ΔДАТ – 14 мм рт. ст. Таким чином, ДП АТ не впливав на ефективність АГТ, що залежала від G460T-поліморфного варіанта гена ADD1, а саме наявності в генотипі Т-алеля. Таким чином, установлено, що ризик розвитку АГ в носіїв Т-алеля (GT + TT) за G460T-поліморфізмом гена ADD1 вищий порівняно з гомозиготами за основним алелем (GG) (ORс = 2,231; 95 % СІ = 1,109–4,487, рс = 0,024). У пацієнтів із НадМТ та ожирінням визначено майже вдвічі вищу частоту генотипів: ТТ – 67 %, та GТ – 65,4 % (р < 0,05), порівняно з особами з НМТ– частота генотипів GТ і ТТ –18,5 % (р = 0,031). Достовірний зв’язок між G460T-поліморфізмом гена АDD1 та розвитком АГ був виявлений в усіх моделях успадкування для пацієнтів з ІМТ ≥ 25 кг/м2 (ORс = 4,408; 95 % СІ = 1,859–10,454, рс = 0,001 – відповідно для домінантної моделі; ORс = 4,07; 95 % СІ = 1,649–10,046, рс = 0,002 –відповідно для наддомінантної моделі; ORс = 4,312; 95 % СІ = 1,74–10,689, рс = 0,002 – відповідно до адитивної моделі). Частота Т-алеля в «солечутливих» хворих майже втричі більша порівняно із «солерезистентними» (р < 0,05). Серед хворих із ДП АТ «dippers» носії генотипу GG становили 82,4 %, «non-dippers» – 79,7 %, тоді як серед осіб із ДП АТ «night peakers» 60 % становили носії Т-алеля, що є прогностично несприятливим для перебігу АГ. Носії мінорного Т-алеля, незалежно від ДП АТ, демонструють вищу чутливість до лікування тіазидними діуретиками. Тип ДП АТ, як і солечутливість, не впливає на успішність АГТ тіазидними діуретиками, а залежить від наявності в генотипі Т-алеля G460T-поліморфізму гена α-аддуцину. Серед усіх хворих на АГ ІІ стадії спостерігається достовірна антигіпертензивна ефективність у разі застосування як індапаміду, так і гідрохлортіазиду незалежно від генотипу за G460T-поліморфізмом гена ADD1. У носіїв Т-алеля антигіпертензивна ефективність тіазидних діуретиків більш виражена й стабільна, ніж у носії G-алеля (р < 0,05). Наявність у генотипі пацієнтів Т-алеля за G460T-поліморфізмом гена ADD1 є показником для призначення тіазидних діуретиків у лікуванні АГ. Ми не одержали певної закономірності між вивченим генотипом та ДП АТ. В обох підгрупах хворих, рівноцінних за G460T-поліморфізмом гена ADD1, одержано гіпотензивну відповідь різного ступеня на тіазидні діуретики незалежно від солечутливості. У той самий час стверджуємо, що наявність Т-алеля за G460T-поліморфізмом гена ADD1 у хворих із несприятливими добовими профілями АТ «non-dippers» та «night-peakers» може потенціювати антигіпертензивний ефект тіазидних діуретиків, що є показанням для додавання тіазидних діуретиків до комбінованої АГТ.
Сугестія як засіб формування громадської думки в сучасних англомовних інтернет-виданнях: інформаційно-комунікаційні стратегії та способи їх реалізації
(Сумський державний університет, 2022) Руденко, Наталія Володимирівна; Руденко, Наталия Владимировна; Rudenko, Nataliia Volodymyrivna
У дисертації здійснено спробу визначити способи реалізації сугестивних стратегій у процесі формування громадської думки сучасними англомовними інтернет-виданнями на засадах соціально-комунікаційного підходу. Аналіз джерельної бази за обраною темою дав можливість зробити висновок про те, що сучасні медіа використовують для формування громадської думки як просвітницький та мобілізувальний, так і суто маніпуляційний арсенал сугестії. Актуальність роботи зумовлена потребою встановити набір інструментів сугестивних стратегій, який використовують інтернет-ЗМІ. У роботі окреслено структуру сугестивного апарату. Схарактеризовано та структуровано такі форми реалізації сугестії у журналістських матеріалах, як мовні/немовні інструменти сугестивних стратегій, обґрунтовано сутність їхнього сугестивного потенціалу у формуванні громадської думки реальної та потенційної аудиторії сучасної онлайн-періодики на трьох рівнях функціонування: комунікаційно-стратегічному, екстралінгвістичному та лінгвістичному. Проведений теоретико-методологічний аналіз наукової проблеми дозволив виділити психолінгвальні (емпатія, рефлексія, залякування), екстралінгвістичні (візуалізація) та мовленнєві (інтимізація, діалогізація, клішування, критика, провокація, переконання) сугестивні стратегії. Серед усіх інструментів маніпулювання громадською думкою в інтернет-ЗМІ до сугестивних належать такі інструменти побудови повідомлення, що впливають на сприйняття та запам’ятовування інформації адресатом, зміну його емоційного стану та програмування асоціаційного ряду щодо поданої у медіа інформації. У такий спосіб сугестивні інструменти формують несвідомі установки, визначаючи можливі форми поведінки та спрямованість в ухваленні рішень. Джерельну базу дослідження склали сучасні англомовні інтернет-видання USA today, The Guardian, The Day, The Moscow times, China Daily. Вибірка була сформована за такими критеріями, як рівень авторитетності та масштаб аудиторії (згідно з рейтингами електронних видань Newspaper Web Ranking, trendrr.net, Інтернет Асоціація України, рейтингова агенція comScore), частота публікацій та оперативність, безплатне користування онлайн-версією (доступність), наявність електронної версії в інтернеті та власного архіву, англійська мова публікацій як найбільш поширена в інтернеті (для охоплення найширшого кола користувачів із різних країн світу), відсутність мовного та стилістичного консерватизму. Визначено тенденції застосування сугестивних стратегій та інструментів в журналістських матеріалах англомовних інтернет-видань. На комунікаційно-стратегічному рівні гармонійно вибудовують емоційний баланс інтернет-видання The Guardian та The Day, в яких усі стратегії мають майже рівні частки. Проте загальна ситуація в аналізованих медіа така: за відсотковим співвідношенням найчастіше, у порівнянні з рефлексією або співпереживанням, використовується залякування. Різноманіттям візуальних інструментів екстралінгвістичного рівня сугестії вирізняється інтернет-видання The Guardian. Натомість стратегії лінгвістичного рівня переважають у контенті The Day. У цілому ж The Guardian віддає перевагу використанню стереотипів, ярликів, метафор, критичних суджень, інструментів висміювання, повтору, генералізації, евфемізації; у The Day переважають стратегії інтимізації та діалогізації, прецедентні одиниці, емоційно-оцінна лексика, інтенсифікація, риторичні запитання, порівняння, протиставлення, категоризація та рефлексія; сугестивний вплив China daily ґрунтується на сугестивно-маркованих заголовках та стратегії залякування; The Moscow times не виділяється серед інших видань за кількісним показником, проте серед психолінгвальних стратегій у контенті найбільшу частку має залякування; у матеріалах USA today найчастіше використовується стратегія емпатії. Досліджувані видання віддають перевагу використанню метафори й емоційно-оцінної лексики в заголовках та мають майже рівні частки сугестивно-маркованих заголовків від загальної їх кількості. Отже, сучасні англомовні інтернет-видання активно реалізують у своїх матеріалах сугестивні стратегії. На основі аналізу наукових джерел та матеріалів з практики журналістської діяльності складено загальну схему механізму формування громадської думки в інформаційно-комунікаційному просторі сучасного цифрового суспільства. Завдяки таким специфічними характеристиками мережевих новин, як взаємопов’язаність, інтерактивність, індивідуальний підхід та ін., процес формування громадської думки в сучасному інтернет-просторі – це ланцюгове передавання інформації різними видами інтернет-ЗМІ, що відбувається поетапно. Повідомлення циркулює по інформаційному колу, здійснюючи сугестивний вплив на хід думок та світогляд аудиторії. Утворюється інформаційне поле, у межах якого формується громадська думка щодо того чи іншого питання. Ключова подія привертає увагу медіа та започатковує новинну тему. У випадку надання журналістами пріоритету одній із тем на порядку денному ЗМІ утворюється медіахайп. Його мета – створення суспільного резонансу, який може бути спричинений схильністю аудиторії гостро реагувати на конфлікти расового, національного, політичного або релігійного характеру. Це дає можливість простежити взаємозалежність і взаємне підсилення процесів навіювання та створення резонансної медіахвилі. На прикладі аналізу сугестивних стратегій висвітлення події Genoa bridge collapse розроблено схему визначення сугестивного потенціалу сенсаційних матеріалів електронних газет, що за змістом є алгоритмом аналітичних дій, реалізація цієї схеми дозволяє багатомірне інтегроване оцінювання сугестивних стратегій при створенні медіахайпу. Розкрито роль, різновиди та механізми реалізації сугестивних компонентів, втілених через вербальну й невербальну форми, у формуванні громадської думки. Інструменти сугестивних стратегій у сенсаційних матеріалах досліджуваних інтернет-газет відіграють важливу роль у формуванні громадської думки, оскільки створюють фрейми та формують символічні системи. У текст вводяться ключові слова, фрази, які стають головними меседжами та навіюються аудиторії через повтори в різних контекстах, виділення окремих аспектів та переосмислення. У результаті проведеного сугестологічного аналізу журналістських матеріалів про подію Genoa bridge collapse доходимо висновку, що створене за допомогою сугестивних інструментів лексико-семантичне поле генерує емоційне тло, яке спрямовує сприйняття інформації у потрібному руслі. Поле ділиться на чотири прошарки або рівні, що визначають тематичний розвиток журналістських матеріалів у часі: Collapse (катастрофа), Fallout (негативні наслідки), Sympathy (співчуття) та Blame (провина та осуд). Для створення суспільного фону щодо подій Genoa Bridge collapse в матеріалах інтернет-видань найчастіше застосовувались сугестивні стратегії провокації (оцінні та критичні судження), переконання (повтори) та залякування. На основі опитування аудиторії інтернет-видань було з’ясовано, які сугестивні інструменти здатні впливати найефективніше та їхню дієвість у формуванні громадської думки. Найвищий ступінь впливу на формування реакцій мають такі інструменти сугестії лексичного рівня, як іронія, емоційно-оцінна лексика, протиставлення, стійкі вирази, метафори-символи, а також інструменти комунікаційно-стратегічного рівня (емпатія, залякування). Стереотипізація не має такої миттєвої дії, як при емоційному зараженні, проте за умови повторюваної появи в різних контекстах вона проникає в масову свідомість і її дія стає стійкою та пролонгованою. Результати дослідження можуть бути враховані в практичній діяльності журналістів інтернет-ЗМІ України за умови свідомого та відповідального використання сугестивних стратегій просвітницького й мобілізувального характеру, а також для розпізнання, уникнення та нейтралізації негативних маніпуляційних впливів на аудиторію. Віднайдені в новітніх закордонних ЗМІ сугестивні технології можуть бути використані українськими онлайн-медіа для підвищення рівня державно-патріотичного виховання, національної самосвідомості. Вивчення сугестивних технологій дозволить покращити якість медіаграмотності та гарантувати інформаційну безпеку українського суспільства.
Морфологічні аспекти репаративного остеогенезу за умов використання протипухлинної хіміотерапії
(Сумський державний університет, 2022) Рябенко, Тетяна Василівна; Рябенко, Татьяна Васильевна; Riabenko, Tetiana Vasylivna
Дисертаційна робота присвячена встановленню морфологічних змін і порівнянню гістоморфометричних, імуногістохімічних, електронно-мікроскопічних, спектроскопічних, денситометричних, біомеханічних показників репаративної регенерації довгої кістки скелета залежно від впливу на організм протипухлинних хіміопрепаратів, які найбільш часто використовуються для лікування онкологічних захворювань, що супроводжуються розвитком кісткових ускладнень. Розвиток в організмі злоякісних новоутворень спричиняє виникнення порушень кісткового метаболізму у вигляді остеопорозу та метастатичного ураження кісток, що значно підвищує ризик перелому у таких пацієнтів, навіть при незначній дії зовнішнього механічного фактору. При цьому загоєння перелому кістки у онкологічних хворих дуже часто може відбуватися на тлі дії на організм протипухлинних хіміопрепаратів, оскільки вони призначаються на тривалий проміжок часу і є одним із основних методів лікування онкологічної патології. Проаналізувавши наукові джерела ми впевнилися у наявності наукових праць, присвячених дії протипухлинної хіміотерапії на фізіологічну регенерацію кісткової тканини, проте досліджень щодо її впливу на морфологію репаративної регенерації довгої кістки скелета ми не виявили. Тому метою нашої роботи стало встановлення морфологічних змін репаративного остеогенезу довгих трубчастих кісток за умов дії на організм протипухлинних хіміопрепаратів. Для реалізації поставленої мети ми провели експериментальне дослідження на 480 білих лабораторних щурах 7-го місячного віку. Усім тваринам за допомогою бормашини шароподібною фрезою за малих обертів і з охолодженням у середині діафіза стегнової кістки наносився дефект діаметром 2 мм до кістковомозкового каналу. Далі щури були поділені на контрольну (n = 24, без уведення протипухлинних препаратів) і три експериментальні (I, II, III, n = 72) групи, яким після травми та через кожну наступну 21-шу добу (триразово) внутрішньовенно вводили відповідний протипухлинний хіміопрепарат: I-й групі – доксорубіцин (60 мг/м²), II – 5-фторурацил (600 мг/м²), III – метотрексат (40 мг/м²). Дослідження травмованих кісток здійснювали на 15-ту, 30-ту, 45-ту, 60-ту добу загоєння дефекту за допомогою комп’ютерної томографії, растрової електронної мікроскопії з рентгенівською енергодисперсійною спектроскопією, гістоморфометричного, імуногістохімічного, біомеханічного та статистичного методів. Проведене експериментальне дослідження дало можливість установити, що за умов дії на організм протипухлинних хіміопрепаратів відбувається сповільнення формування ретикулофіброзної кісткової тканини з подальшою затримкою її перебудови у пластинчасту. При цьому на ранніх стадіях репаративного остеогенезу незріла кісткова тканина утворювала широкі міжтрабекулярні простори, заповнені сполучною тканиною, а також чітко простежувалася межа між материнською кісткою та регенератом. На 15-ту і 30-ту добу в ділянці травми встановлене збільшення кількості сполучної тканини з одночасним зменшенням ретикулофіброзної кісткової тканини. Так, на 15-ту добу експерименту площа незрілої кісткової тканини була нижчою, ніж у контролі, на 15,42 % (р = 0,006) у I експериментальній, на 5,63 % (р = 0,33) – у II групі, на 8,29 % (р = 0,04) – у III групі. На 30-ту добу після травми прослідковувалася подальша тенденція до cповільненого формування кісткових балок ретикулофіброзної кісткової тканини, про що свідчить зменшення її площі: в I експериментальній групі – на 32,36 % (р = 0,002), у II – на 30,04 % (р = 0,75) та в III – на 10,96 % (р = 0,21) порівняно з контрольною групою. Починаючи із 45-ї доби і до 60-ї доби експерименту спостерігалася затримка утворення пластинчастої кісткової тканини регенерату: у I групі на 56,35 % (р ˂ 0,0001) та 49,59 % (р ˂ 0,0001), у II групі – на 13,75 % (р=0,02) та 11,07 % (p = 0,008), у III групі – на 40,56 % (р ˂ 0,0001) та 26,84 % (р ˂ 0,0001) порівняно з контролем. Поряд із цим на 15-ту і 30-ту добу експерименту під дією протипухлинних хіміопрепаратів у кістковому регенераті встановлено збільшення активності експресії маркера кісткової резорбції катепсину К на 7,00–9,37 % (p < 0,05) у I експериментальній групі, на 5,38–7,61 % (p < 0,05) – у II групі та на 9,13–11,12 % (p < 0,05) – у III групі. При цьому інтенсивність забарвлення цитоплазми остеоцитів була високою (+++). На 45-ту добу і в останній термін експерименту також спостерігалося збільшення активності катепсину К порівняно з контрольною групою на 17,20 % (p = 0,0012), 13,23 % (p = 0,0011), 18,50 % (p = 0,0002) та на 25,72 % (p = 0,0002), 17,64 % (p = 0,003), 22,76 % (p ˂ 0,0001) відповідно, проте інтенсивність забарвлення цитоплазми імуноактивних клітин визначалась як помірна (++). У свою чергу динаміка експресії клітинними елементами регенерату маркера кісткоутворення остеопонтину у тварин усіх експериментальних груп мала протилежний характер і на початку експерименту була слабо виражена. Однак на 30-ту і 45-ту добу відбувалося поступове зростання експресії остеопонтину, проте вона була нижчою за відповідний показник контрольної групи: у I експериментальній групі на 16,80–20,13 % (p<0,05), у II групі – на 11,19–13,87 % (p < 0,05), у III групі – на 15,98–19,46 % (p < 0,05). Імунопозитивні клітини зосереджувалися переважно по краям дефекту, а інтенсивність забарвлення їх цитоплазми визначалась як низька. В останній термін експерименту експресія остеопонтину у I групі становила 21,17 ± 1,47 %, у II групі – 22,17 ± 1,47 %, у III групі – 20,83 ± 1,17 %, однак це на 20,62 % (p ˂ 0,0001), 18,87 % (p ˂ 0,0001) та 21,89 % (p ˂ 0,0001) було нижче, ніж у тварин контрольної групи. При цьому інтенсивність забарвлення цитоплазми імуноактивних клітин була помірною. У проведеному експериментальному дослідженні було також установлено, що в умовах дії на організм протипухлинних хіміопрепаратів відбувається зниження рівня макроелементів (Са та Р) у травмованій кістці. Так, на 15-добу експерименту вміст Са та Р у кістковій тканині регенерату і прилеглої до нього материнської кістки був нижчим, ніж у контролі на 52,17 % (р ˂ 0,05), 34,88 % (р ˂ 0,05) та 14,79 % (р ˂ 0,05), 24,52 % (р ˂ 0,05) у I експериментальній групі, на 17,24 % (р ˂ 0,05), 3,48 % (р = 0,15) та 18,52 % (р ˂ 0,05), 22,60 % (р ˂ 0,05) – у II групі, на 36,04 % (р˂0,05), 21,16 % (р˂0,05) та 22,24 % (р˂0,05), 13,64 % (р˂0,05) – у III групі. На 30-ту, 45-ту, 60-ту добу в усіх експериментальних групах установлено поступове зростання вмісту Са та Р, проте їх кількість не досягала аналогічних показників контрольної групи на 53,90 % (р ˂ 0,05), 37,91 % (р ˂ 0,05), 54,02 % (р ˂ 0,05) та 31,13 % (р ˂ 0,05), 45,68 % (р ˂ 0,05), 21,46 % (р ˂ 0,05) – в I експериментальній групі, на 21,78 % (р ˂ 0,05), 10,62 % (р ˂ 0,05), 24,11 % (р˂ 0,05) та 6,60 % (р ˂ 0,05), 26,03 % (р ˂ 0,05), 17,07 % (р ˂ 0,05) – в II групі, на 39,31 % (р ˂ 0,05), 23,96 % (р ˂ 0,05), 40,63 % (р ˂ 0,05) та 21,87 % (р ˂ 0,05), 40,66 % (р ˂ 0,05), 25,20 % (р ˂ 0,05) – в III групі. Поряд із цим зберігалося зниження рівня Са та Р у прилеглій до ділянки травми материнській кістці: в I групі – на 15,60 % (р ˂ 0,05) і 18,58 % (р ˂ 0,05), в II – на 20,45 % (р ˂ 0,05) і 17,33 % (р ˂ 0,05), в III – на 22,24 % (р ˂ 0,05) і 14,59 % (р ˂ 0,05). Зменшення рівня кальцію і фосфору в новоутвореному регенераті позначилося й на його оптичній щільності. Так, на 15-ту добу після травми оптична щільність регенерату у тварин I експериментальної групи становила 444,30 ± 31,94 HU, II групи – 503,50 ± 17,75 HU, III групи – 398,00 ± 30,58 HU, однак це на 31,27 % (р ˂ 0,001), 22,12 % (р ˂ 0,001) та 38,43 % (р ˂ 0,001) було нижче, ніж у контрольних тварин. Далі відбувалося поступове підвищення оптичної щільності регенерату, однак у тварин І, ІІ і ІІІ експериментальних груп вона не досягла аналогічного показника тварин контрольної групи на 22,91 % (р ˂ 0,001), 8,76 % (р ˂ 0,001), 18,00 % (р ˂ 0,001) – на 30-ту добу, на 24,89 % (р ˂ 0,001), 6,49 % (р ˂ 0,001), 9,23 % (р ˂ 0,001) – на 45-ту добу та на 37,07 % (р ˂ 0,0001), 23,02 % (р ˂ 0,001), 27,86 % (р ˂ 0,001) – на 60-ту добу експерименту. Разом із зниженням рівня кальцію, фофору та оптичної щільності регенерату у тварин І, ІІ, ІІІ експериментальних груп на 60-ту добу експерименту встановлене зменшення межі міцності на стиск діафіза травмованої кістки на 27,50 % (р ˂ 0,001), 18,48 % (р ˂ 0,001), 23,55 % (р ˂ 0,001) та мікротвердості її регенерату на 21,35 % (р ˂ 0,001), 11,93 % (р ˂ 0,001), 16,12 % (р ˂ 0,001) відповідно. Таким чином, виходячи з наведених морфометричних показників найбільш виражена затримка формування, реорганізації та ремоделювання кісткового регенерату відбувається у разі застосування доксорубіцину, а потім метотрексату і 5-фторурацилу. При цьому всі досліджувані протипухлинні хіміопрепарати мали майже однаковий вплив на збільшення експресії катепсину К і зниження експресії остеопонтину, що в першому випадку є однією з ознак посиленої резорбції кісткової тканини регенерату, а в другому – зниженням темпів диференціювання остеобластів та інтенсивності мінералізації кісткового матриксу. Про останнє також свідчить зниження рівня кальцію, фосфору в регенераті, що у свою чергу призвело до зменшення його оптичної щільності, мікротвердості та межі міцності діафіза травмованої кістки. Водночас перелічені показники зазнали найбільших змін за умов впливу доксорубіцину, а найменших – за дії на організм метотрексату і 5-фторурацилу.
Адміністративно-правові засади діяльності Вищого антикорупційного суду в Україні
(Сумський державний університет, 2021) Малетов, Дмитро Володимирович; Малетов, Дмитро Володимирович; Малетов, Дмитро Володимирович; Малетов, Дмитрий Владимирович; Малетов, Дмитрий Владимирович; Малетов, Дмитрий Владимирович; Maletov, Dmitry Vladimirovich; Maletov, Dmitry Vladimirovich; Maletov, Dmitry Vladimirovich
Дисертаційна робота присвячена дослідженню адміністративно-правових засад діяльності Вищого антикорупційного суду в Україні. Автор доводить, що адміністративно-правові засади діяльності Вищого антикорупційного суду зумовлені його статусом і місцем у судовій системі, завданням та функціями діяльності й принципами, на яких вони базуються. Вдосконалено відповідні етапи становлення антикорупційних органів, зокрема Вищого антикорупційного суду: 1) установчий (1991 р. – перша половина 1994 р.); 2) номінальної («soi-disant») боротьби з корупцією (друга половина 1994 р. – перша половина 1995 р.); 3) активної нормотворчої діяльності (друга половина 1995 р. – 2000 р.); 4) етап псевдопротидії корупції (2001 р. – перша половина 2005 р.); 5) комплексної протидії (друга половина 2005 р. – перша половина 2010 р.); 6) масштабування корупції (друга половина 2010 р. – 2014 р.); 7) гармонізація норм вітчизняного антикорупційного законодавства з міжнародними стандартами боротьби з корупцією (з лютого 2014 р. до 2018 р.); 8) заснування та установчий етап функціонування Вищого антикорупційного суду (з 2018 р. по 2020 р.); 9) конституційна антикорупційна криза (з жовтня 2020 р. до сьогодні). Охарактеризовано нормативно-правові засади діяльності Вищого антикорупційного суду в Україні, якими є положення міжнародних та вітчизняних актів. Визначено, що юридичним підґрунтям функціонування Вищого антикорупційного суду є міжнародні нормативно-правові акти, які імплементовані парламентом та є обов’язковими до виконання. Правові засади містяться в Конституції Україні, де визначені основоположні принципи та встановлюються імперативні рамки щодо побудови системи судоустрою. У Законі України «Про судоустрій і статус суддів» визначено засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Профільний Закон України «Про Вищий антикорупційний суд» найбільш повно описує місце, завдання та гарантії діяльності Вищого антикорупційного суду. Відповідно до юрисдикції Вищий антикорупційний суд керується нормами матеріального та процесуального кримінального й цивільного права. Також до нормативної основи діяльності Вищого антикорупційного суду належать його організаційно-розпорядчі акти. Наголошено, що всі нормативно-правові положення відповідають засадничим нормам Конституції України. Визначено, що структура та місце Вищого антикорупційного суду в судовій системі України зумовлена метою його створення та завданням покладеним на нього, – здійснення правосуддя відповідно до визначених законом засад і процедур судочинства з метою захисту особи, суспільства й держави від корупційних і пов’язаних із ними кримінальних правопорушень та судового контролю за досудовим розслідуванням цих кримінальних правопорушень, додержанням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а також вирішення питання про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави у випадках, передбачених законом, у порядку цивільного судочинства. Саме ідея подолання корупції високопосадовців зумовила створення такої організаційної структури та визначила місце суду в судовій системі України. Розкрито принципи діяльності Вищого антикорупційного суду в Україні, під якими необхідно розуміти взаємозв’язаний комплекс основоположних засад, ідей та доктринальних концепцій, що синергетично взаємодіють і поєднують здобутки міжнародного й вітчизняного права у сфері антикорупційного судочинства і спрямовані на належну організацію та функціонування Вищого антикорупційного суду. Вищий антикорупційний суд керується принципами, які пропонується класифікувати за різними підставами: по-перше, джерелом закріплення (міжнародні нормативно-правові акти, Конституція України, національне законодавство та невнормовані принципи); по-друге, галузевою приналежністю (принципи кримінального процесуального права, принципи цивільного-процесуального права та антикорупційні правові принципи); по-третє, сутністю (принципи судоустрою, та принципи правосуддя). Зазначено, що завдання Вищого антикорупційного суду в Україні визначено законодавством та полягає в належному здійсненні правосуддя у відвіданій йому юрисдикції. Виконання завдання зумовлює здійснення певних функцій, які запропоновано поділяти на такі: здійснення правосуддя, правоохоронну та адміністративну функції, що вміщують каральну, виправдовувальну, судового контролю, представницьку, адміністративно-уповноважувальну, кадрово-організаційну, адміністративно-розпорядчу, адміністративного контролю, інформаційну, статистично-аналітичну, навчально-кваліфікаційну підфункції. Охарактеризовано гарантії діяльності Вищого антикорупційного суду та виокремлено додаткові гарантії, надані йому у зв’язку з особливостями адміністративного статусу і юрисдикцією, якими є добір суддів, їх безпека, фінансові й навчальні. Запропоновано визначення поняття «додаткові гарантії Вищого антикорупційного суду», під яким потрібно розуміти забезпечення впровадження державою за допомогою сукупності механізмів та інструментів задекларованих юридичних норм суспільних відносин у сфері діяльності Вищого антикорупційного суду, що забезпечує виконання його завдань, функцій та реалізацію пов’язаних із цим принципів. Узагальнено зарубіжний досвід створення та функціонування антикорупційних судів, завдяки цьому зроблено висновок, що впровадження відповідних антикорупційних судів здійснюється у зв’язку з нагальною необхідністю подолати корупцію і нездатністю судів загальної юрисдикції оперативно та об’єктивно здійснювати правосуддя у справах щодо корупційних діянь. Установлено, що антикорупційні судові інституції в іноземних країнах упроваджуються відповідно до особливостей типу корупції, поширеної у відповідній країні, та можуть мати різні моделі: 1) судді з антикорупційною спеціалізацією при загальних судах; 2) суди першої інстанції антикорупційної спрямованості; 3) антикорупційні суди змішаного типу; 4) відокремлена антикорупційна система першої та апеляційної інстанцій. Запропоновано напрями вдосконалення адміністративно-правових засад діяльності Вищого антикорупційного суду в України: 1) сформувати систему антикорупційних судів за принципом організації інших антикорупційних інституцій; 2) запровадити більш суворі та ранжовані процедури добору на посаду судді замість запровадження штучних обмежень стосовно осіб, які впродовж останніх десяти років обіймали ці посади в окремих органах державної влади; 3) залучати до процесу відправлення правосуддя присяжних (представників громадських антикорупційних організацій та науковців), які б пройшли спеціальне навчання; 4) оновити законодавчий підхід щодо підстав затримання судді під час або відразу після вчинення кримінального правопорушення; 5) скоригувати підсудність Вищого антикорупційного суду в Україні, враховуючи міжнародні приписи, щодо необхідності поширення антикорупційних заходів і на приватно-правову сферу. Запропоновано внести зміни до законодавства з метою вдосконалення адміністративно-правових засад діяльності Вищого антикорупційного суду в Україні.

Дисертації

Browse

Filters

Settings

Sort By

Results per page

Search Results